Райнер Марія Рільке
Нових віршів інша частина
Зміст
Архаїчний торс Аполлона
(Переклав Дмитро Павличко)
Не знать нам голови його, в якій
віч дозрівали яблука. Одначе
торс канделябром сяє, світло зряче,
б'ючи навспак, у плоті гомінкій
горить. Інакше-бо грудей дуга
тебе не засліпила б, наче диво,
не йшла б од стегон усмішка скрадливо
до центру, де зачаття спить снага.
Інакше ця скалічена опока
не мерехтіла б сяйвом оболока
чи шкірою гнучкої звірини,
не вибухала б, як зоря, на зломах,
просвітлена в глибинах невідомих
промінням. Ти своє життя зміни.
Артеміда Критська
(Переклав Юрій Бедрик)
Вітре скель: чи лоб маєстатичний
цей — не сонце на землі старій?
Тварей легкотілих бризе стрічний,
ти ліпив її: цей стрій —
складками на грудях неспізналих —
безперервний знак передчувань?
Найсвіжіша серед досконалих
всесвідущо кидалася в хлань.
Всі тятиви пробувала з шалом,
німф і псів оточена кагалом,
вбрана у мисливський пас.
Та й її, траплялося, в знесиллі
мінило — й при зойках породіллі
мусила завмерти враз...
Леда
(Переклав Микола Бажан)
Примушений вид лебедя прибрати,
вагався бог — був надто гарний птах,
тож бог несміло крила птиці вдяг.
Обманом він рішив мети сягати,—
пізнать незвідане єство земне
своїм чуттям. Йому іще незнана,
вона в прибульці вже відчула пана
і знала,— він гадає про одне:
щоб знемогла від наглої спонуки,
боронячись. Її, все слабші, руки
розняв, додолу кинувся тоді
і до коханки він припав своєї.
В цю мить, одчувши крила молоді,
став справді лебедем на лоні в неї.
Алхімік
(Переклав Юрій Бедрик)
Всміхнувшись косо, геть одсторонив
димлячу колбу, що заледве стихла:
невже нарешті мить настигла?
Невже він твій — рецепт вельможних див
у надрах скла? Прийшлося на віку
просити в неба ер для перемир'я
з ретортами. Для розуму — сузір'я.
І для буття — не менш, як шир морську.
Та всю цю хлань, якої щойно праг,
тепер він одпустив у ніч надземну —
до Господа, в найпершу ваготу.
І, ніби впитий, бабрався в словах —
омріював шкатулу потаємну —
і ждав крупинку золоту...
Святий Юрій
(Переклав Юрій Бедрик)
Клякнувши — в ту ніч його щомить
кликала, така слабка й безсонна
діва юна: «Бачиш он дракона?
Я не знаю... він чогось не спить...»
Ледве хмар повидніли краї,
в панцирі — влетів — конем буланим.
Причарованим і безустанним
поклоніння вздрів її —
перед ним, хто блиск творив,
просторінь протявши превелику,
виціливши вниз двожальну піку
небезпеці поміж брів,
що прийшла, жахна, з молінь і сліз,
постраху, що так нестерпно важив...
Бгала пальці, аби він звитяжив,
ще не знавши, що звитягу ніс
він же, хто на серцеві знайому
річ — пірвався з вишнього огрому,
він, на чатах стоячи при кому,
глас її, неначе вежа, ріс...
Фламінго
(Переклав Микола Бажан)
Париж, Ботанічний сад
Неначе змалював їх Фрагонар
у білості такій, в такім багрянці.
Казав один про барв подібних чар:
моя коханка найгарніша вранці,
прокинувшись. Поміж зелених віт,
зіпершись на рожевих ніг стеблини,
вони, розквітлі, мов на грядках цвіт,
привабливі, звабливіші од Фріни,
стоять, схиливши вигин довгих ший,
сховавши очі в пухкості своїй,
у чорноті і пурпурі покрову.
Як заздрий крик зачують з-за вольєр,—
здригнуться лячно та й поринуть знову
в уявний світ примарень і химер.
Будда увінчаний
(Переклав Юрій Бедрик)
Суте сутей! Серцю серць! Мигдалю
замкнений, але п'янкий украй, —
ціле все із зоряною даллю —
то нутро твоє. Вітай!
Вже не стомить час тебе повік.
В безмірах — духмяна оболона,
що її просторить дикий сік,
і знадвору промені до лона
сочаться. Від тебе ж — стрепехато
рине сонць юрба жива. —
Та в тобі уже зачато
те, що їх перетрива...